Вадим Львович Модзалевський (1882, Тифліс — 3 серпня 1920, Київ) — український історик, археограф, архівіст і генеалог, автор численних наукових праць.
Сучасники відзначали, що захоплення Модзалевського історією, старовиною було не лише суто науковим, воно перетворювалося на спосіб життя, виявлялося в побуті, в середовищі, яке він формував навколо себе. Певним поштовхом до великої пошукової роботи був глибокий інтерес Модзалевського до історії свого роду.
1906 — переїхав до Петербурга, де викладав у 1-му Кадетському корпусі, продовжуючи роботу в петербурзьких архівах, роблячи безмежну кількість виписок і копій документів для численних наукових задумів.
1911 — залишив військову службу і після відставки, переїхавши до Чернігова, очолив Чернігівську вчену архівну комісію — потужну науково-історичну установу з широким спектром діяльності, яка мала кілька підрозділів, зокрема й музейний.
1911—1912 — також був на посаді директора Музею українських старожитностей (Чернігів). З невтомною енергією поєднував адміністративну роботу та масштабні наукові дослідження. Курував ремонт музейних приміщень, поповнення колекцій, редагував видання архівної комісії, заснував архівне бюро для обстеження місцевих архівів.
Під час відряджень до Москви та Петербурга вів пошук у тамтешніх архівних фондах матеріалів до української генеалогії, історії родів, готував публікацію щоденника Я. Марковича. Історичну ерудицію та організаційні заходи Модзалевського високо цінували М. Василенко, М. Грушевський, О. Левицький, В. Лукомський та ін.
Революційні заворушення викликали позитивне ставлення Модзалевського. Ще 1905 р. в Києві він був причетний до подій повстання саперного батальйону. 1917 року лояльний вчений був призначений комісаром з охорони пам'яток мистецтва та старовини, намагався врятувати історичні предмети, музейні зібрання, садиби та пам'ятки Чернігівщини.
1918 — переїхав до Києва, де розгорнув найактивнішу організаційну діяльність: працював у низці комісій, які складали програмні документи подальшої діяльності українських архівних, музейних, наукових установ, зокрема Академії наук. Розробляв масштабні проекти, наприклад, організації архівної та бібліотечної мережі, складання українського Біографічного словника, дослідження історії права тощо. Але Модзалевському не судилося взяти участь у втіленні цих планів у життя. 3 серпня 1920 р. він помер від дизентерії.
Залишив величезну наукову спадщину, яка й сьогодні відіграє важливу роль в історичній науці. Після 1991 р. здійснено перевидання багатьох його праць, що стали класикою генеалогії, видано 5-й том «Малороссийского родословника», який залишався в архіві вченого. В Інституті історії України НАН України 1995 відбулися наукові читання, присвячені Модзалевському, з яких почалася діяльність Українського генеалогічного товариства.
